Планетарна модель атома

На основі результатів проведених дослідів, у 1911 році Резерфорд запропонував планетарну модель атома, яка радикально відрізнялася від пудингової моделі. Він припустив, що атом складається з центрального позитивно зарядженого ядра, довкола якого електрони обертаються, подібно до планет, які обертаються навколо Сонця. 

Ця модель пояснила, чому альфа-частинки, будучи позитивно зарядженими, відштовхувалися або розсіювалися під великими кутами при зіткненні з ядром.

Модель Резерфорда була революційною, оскільки вперше встановила, що всі позитивні заряди атома зосереджені в ядрі, яке має дуже малі розміри порівняно з розмірами самого атома. Однак, ця модель мала свої обмеження, зокрема, не змогла пояснити, чому електрони не випромінюють енергію та не падають на ядро , оскільки згідно з класичною електродинамікою, заряджені частинки, які рухаються по кривій траєкторії, мають випромінювати енергію.

Ці недоліки були подолані з появою квантової механіки та розвитком більш складних моделей атома, зокрема, Борівської моделі, яка внесла поняття квантових орбіт для електронів.

Експеримент Резерфорда і планетарна модель атома лягли в основу сучасного розуміння атомної структури, відкривши шлях для подальших відкриттів в атомній фізиці та хімії.

Зображення: Kurzon, CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=32421701